МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ, НОРМАТИВНА БАЗА ТА СУЧАСНІ МЕТОДИ РАДІОЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЗАБРУДНЕНИХ РАДІОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ ТЕРИТОРІЙ

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ, НОРМАТИВНА БАЗА ТА СУЧАСНІ МЕТОДИ РАДІОЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЗАБРУДНЕНИХ РАДІОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ ТЕРИТОРІЙ

 

Відповідно до Стратегії Державної екологічної політики України на період до 2020 р. одним з інструментів її реалізації є моніторинг стану довкілля та контроль у сфері охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки. При цьому моніторинг розглядають як керований процес, завданням якого є відповідний (постійний, періодичний, циклічний) контроль динаміки основних процесів – фізичних, хімічних, біологічних та інших – у природних умовах і за антропогенного навантаження. Такий підхід дає змогу поєднувати елементи природного середовища і за аналогічного розроблення моніторингу радіаційного стану фауни, флори і людини отримати цілісне уявлення про стан біосфери.

Термін “моніторинг” з’явився перед проведенням Стокгольмської конференції ООН по довкіллю (Стокгольм, 5–16 червня 1972 р.). Перші пропозиції з приводу такої системи були розроблені експертами спеціальної комісії SCOPE (Науковий комітет з проблем довкілля) в 1979 р. У теперішній час під моніторингом розуміють систему спостережень, оцінки та прогнозу стану довкілля з метою попередження його погіршення. Моніторинг передбачає комплекс заходів, спрямованих на:

• Спостереження за факторами, які впливають на довкілля, та його стан;
• Оцінку фактичного сану природного середовища;
• Прогноз змін стану навколишнього природного середовища.

Збільшення рівнів радіаційного навантаження на навколишнє середовище зумовило необхідність проведення радіоекологічного моніторингу. Радіоекологічний моніторинг не є якоюсь принципово новою системою, що потребує організації мережі нових станцій спостереження, ліній та телекомунікацій, центрів обробки даних та т. і. Вони входить складовою частиною в універсальну систему спостереження та контролю стану довкілля, систему, що давно вже розвивається в ряді держав.

Фактично радіоекологічний моніторинг на території колишнього СРСР почав здійснюватись після радіаційної аварії на Південному Уралі у 1957 р. Але особливу актуальність і значення він набув після аварії на Чорнобильській АЕС. Лише в Україні радіоактивного забруднення 137Cs з щільністю понад 37 кБк/м2 зазнали понад 1,2 млн. га сільськогосподарських угідь 74 районів 12 областей. Потребує реабілітації і повернення у господарське використання за призначенням 130,6 тис. га сільськогосподарських угідь, які після аварії були виведені з господарського використання.

Згідно з Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 391 від 30 березня 1998 р., радіаційно-екологічний моніторинг території є невід’ємною складовою частиною державної системи моніторингу. Його проведення є обов’язковим за будь-яких умов, визначається законодавством та відомчими нормативними документами. Питання оперативної оцінки радіаційного стану об’єктів довкілля та прийняття рішень щодо мінімізації негативних наслідків впливу радіоактивного забруднення на ці об’єкти, в тому числі й людину та інші живі організми, гостро стоїть і сьогодні у віддалений період після аварії на ЧАЕС.

В Україні радіоекологічний моніторинг проводився підрозділами Міністерств з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС), охорони здоров’я (МОЗ), аграрної політики (Мінагрополітики), охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди), Держкомлісгоспу, Держводгоспу, а також різними науково-дослідними інститутами, лабораторіями зовнішньої дозиметрії підприємств ядерно-паливного циклу тощо.

Разом з тим, реформування міністерств і відомств, трансформація соціально-економічних і трудових відносин, зміна умов господарювання потребують удосконалення і розвитку єдиних методологічних засад, нормативної бази та сучасних методів радіоекологічного моніторингу забруднених радіонуклідами територій. Рівні радіоактивного забруднення навколишнього середовища та інтенсивність випромінювання, що визначають ступінь впливу іонізуючої радіації на людину та інші організми змінюються в просторі й часі, що зумовлює необхідність оптимізації підходів та удосконалення пріоритетів радіоекологічного контролю з метою підвищення його ефективності, якості, узгодження та гармонізації з новими економічними та соціальними умовами.

Враховуючи те, що з часом саме забруднений радіоактивними речовинами ґрунт стає основним джерелом подальшої тривалої міграції радіонуклідів за трофічними ланцюгами, а виробництво і споживання сільськогосподарської продукції зумовлює основний шлях їх надходження до організму людини, особливу актуальність набуває моніторинг радіаційної ситуації в агропромисловому комплексі України.__