Ми досягли омріяної мети — стали вільними

Інтерв’ю з Орестом Фурдичком, народним депутатом України третього скликання, доктором економічних наук, доктором сільськогосподарських наук та академіком.

«Незалежність — не манна небесна. Обов’язок кожного — берегти і розбудовувати її», — зазначає народний депутат України третього скликання, доктор економічних наук, доктор сільськогосподарських наук за спеціальністю «Екологія» та академік Орест Фурдичко. Він є повним кавалером ордена «За заслуги», кавалером ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, нагороджений знаними міжнародними та церковними орденами та відзнаками.

 

— Швидкоплинна течія життя… Майже 30 років тому ми досягли омріяної мети — стали вільними, — стверджує Орест Іванович, — але з’ясувалось, що Незалежність — це передумова для завтрашнього, і вона не впаде небесною манною на голови голодних і спраглих, не заспокоїть стривожених, не зцілить недужих. Перед нами постають незнайомі та доленосні виклики: захистити Україну від зовнішнього ворога, розбудувати державність та зміцнити економіку.

 

Майже 20 років тому закінчилася депутатська каденція народного депутата третього скликання Ореста Фурдичка. Орест Іванович залишив гідний слід в історії створення незалежної України. Двічі обирався депутатом Львівської обласної ради. Пишається тим, що став третім головою Львівської обласної ради після легендарного Героя України В’ячеслава Чорновола та славнозвісного й відомого політика і громадського діяча Миколи Гориня.

 

— Тож з 1997 року, — розповідає він, — я почав продовжувати демократичні перетворення та всі започаткування моїх унікальних попередників. Я чітко відстежував усі добрі справи В’ячеслава Чорновола та Миколи Гориня, щоб продовжити демократичні зміни на Львівщині, які потім вплинули на всю Україну. Адже у 90-х роках минулого століття Львівська область була генератором і рушієм демократичних і політичних перетворень.

 

Дуже пишаюсь і тим, що мені вдалося допомогти створити музей Михайла Грушевського у Львові, встановити пам’ятник князеві Святославу у місті Сколе, переконати депутатський корпус уперше виділити кошти з бюджету області на відновлення поховань січових стрільців на горі Маківка Сколівського району. Там у 1914 році був великий бій між січовими стрільцями та російськими військами. Проте за часи радянської влади поховання в цій місцевості намагалися приховати та знищити. Тож нам вдалося вперше на рівні області виділити кошти на відновлення меморіалу. На сьогодні це місце включено в туристичну карту маршрутів України.

 

А ще ми стали ініціаторами визнання воїнів ОУН-УПА та надання їм статусу учасників бойових дій на Галичині, що нарешті було втілено державою лише два роки тому.

 

Виборцям 125-го гірського округу, куди входить частина Самбірського району і місто Самбір, а ще Турківський, Сколівський та Старосамбірський райони Львівщини, є що доброго сказати про діяльність обраного народного депутата Ореста Фурдичка на посту першого заступника голови Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

 

Найбільш детально і навіть поетично про неї розповіли відомий письменник Омелян Леськів у книжці «Каденція», який допомагав йому у депутатській роботі, та лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, фотохудожник Василь Пилип’юк у співавторстві з письменником, професором Володимиром Бондаренком у виданні «Доля і праця». «Ставши народним депутатом, — стверджує Омелян Леськів, — Орест Фурдичко ні на мить не зрікався ласкавих обіймів карпатських лісів, звивистих стежин до болю знайомих урочищ, стану молодих лісокультур, генетичного резервату скельного дуба, сосни Веймутової, європейського бука та білої ялиці — характерних ознак рідної Старосамбірщини, в чому й полягає її неповторність, — усе це стало справою його життя».

 

Ось хоча б кілька штрихів з літопису депутатських звершень Ореста Фурдичка. Він висунув понад 60 законопроектів. Добився прийняття законів «Про Червону книгу України» та «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону», «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» тощо.

 

— Законом «Про статус гірських населених пунктів в Україні», — стверджує Орест Фурдичко, — я найбільше пишаюсь. Бо пообіцяв землякам, що зроблю все можливе для того, щоб порівняти в соціальному захисті людей, які живуть у гірських населених пунктах і місцевостях, що не належать до таких. Безперечно, із врахуванням суворішого клімату, кількості сонячних днів, крутизни схилу гір та інших критеріїв, від яких так залежить рівень соціального життя горян.

 

Тож Законом «Про статус гірських населених пунктів в Україні» було передбачено 25% надбавки до заробітної плати всім працюючим категоріям, 20% — до стипендії студентам, які народилися та проживають у населеному пункті, та 20% — до пенсії. Хочу наголосити, що цей закон було дуже важко прийняти, оскільки це додатково тягнуло за собою видатки з державного бюджету. Проте ми це зробили завдяки підтримці Президента України Леоніда Кучми, який підписав закон, незважаючи на те, що тодішнє керівництво Кабінету Міністрів України дало негативний висновок щодо прийняття цього закону.

 

— Що, на ваш погляд, визначає ефективність народного обранця — справжнього слуги народу? Пригадую, як вас незабутній Герой України, академік Борис Олійник назвав «на диво працелюбом, який знає, що робити, уміє втілити задумане».

 

— Ефективність народного депутата, передусім мажоритарника, визначається не тільки кількістю виступів з трибуни сесійної зали, не проголошеними гаслами і не інтригами, а конкретними справами у виборчому окрузі. І Україна для народного депутата починається з його виборчого округу, з його виборців, із того краю, де він народився і виріс. Тож розв’язувати трепетні проблеми земляків для мене було і залишається питанням честі та обов’язку.

 

Доводилося займатися усім — від газифікації, телефонізації, радіофікації районів до боротьби зі стихіями, допомоги інвалідам та нужденним.

 

— Знаю, що у 2001 році у рамках загальнодержавної акції «Лідер народної довіри» вам було присвоєно звання «Людина обов’язку». Передовсім за роботу з виборцями. Чим особливий ваш округ, як ви бачите його розвиток, чи відвідуєте його нині?

 

— Та хіба я можу не відвідувати його постійно, якщо є почесним громадянином міста Старий Самбір? (усміхається. — Авт.) Наш край є унікальним, бо пережив австро-угорську, польську, радянську займанщину та німецько-фашистську окупацію. Насправді для мене ці місця дуже близькі, і, звичайно, я відвідую рідні краї. Там живуть з родинами мій брат Василь і сестра Галина, там поховані мої батьки. До мене також часто звертаються люди цього округу, яким і сьогодні я допомагаю, чим можу.

 

Переконаний, що треба в повній мірі реалізувати і рекреаційно-оздоровчі можливості Прикарпаття та Карпат. Бо їхня краса та унікальні можливості і зцілюють, і надихають. Без сумніву, наші ліси, гори і видолинки — це здоров’я, настрій і духовні сили. Задумайся над таким висловлюванням нашої великої поетеси Ліни Костенко: «Поїдемо поговорити з лісом, а вже тоді я можу і з людьми».

 

Ну а це почесне звання «Людина обов’язку» згідно з постановою засновників акції мені було присвоєне «за активну громадянську позицію, постійну турботу про виборців, законотворчість».

 

— Після парламенту ви пішли не в бізнес, як це нерідко трапляється, а у велику науку, ставши академіком НААН, директором провідної в Україні наукової установи. Чи збираєтеся повертатися у велику політику?

 

— На жаль, не збираюся повертатися у велику політику, адже нині вона вже не така, як у ті часи, коли я був народним депутатом. Політика тоді була більш щирою, доступною та прямою.

 

Після депутатства я був призначений Леонідом Кучмою першим заступником голови комітету лісового господарства України, згодом — першим заступником міністра екології зі зв’язків з Верховною Радою України.

 

З 2005-го був обраний директором Інституту агроекології та природокористування Національної академії аграрних наук (НААН). Пропрацював там до березня 2021 року. За час роботи особисто був керівником 17 кандидатів і науковим консультантом 14 докторів наук за спеціальностями «Екологія» та «Економіка природокористування та охорона навколишнього середовища», які стали для мене справжніми науковими побратимами. Виступав із доповідями на знакових міжнародних конференціях в Європі та Азії. Хто матиме бажання дізнатись докладніше, зможе прочитати про це у книжці Володимира Ковтуна «Планета наукових звершень Ореста Фурдичка» за цим посиланням https://www.agroeco.org. ua/wp-content/uploads/oth/Book_Furdychko_2017.pdf.

 

Та все ж вирішив передати посаду більш молодим керівникам, залишившись працювати в рідному Інституті агроекології і природокористування НААН на посаді головного наукового співробітника.

 

Вважаю, що наука — це важлива сфера діяльності кожної зрілої і свідомої людини, тому бачу себе в цьому.

 

— Що вас найбільше непокоїть як громадянина та вченого?

 

—1. Сьогодні це насамперед завершення війни на сході України та повернення всіх територій, у т. ч. і Криму.

 

2. Розвиток вітчизняної економіки, залучення міжнародних інвестицій. Забезпечення добробуту наших громадян.

 

3. Також високі тарифи. Переконаний, що це турбує не лише мене, а й усіх мешканців України. Я вважаю, що тут великі недопрацювання нашої нинішньої влади: виконавчої, законодавчої і всіх тих, хто приймає сьогодні такі рішення.

 

— Як вивести на новий рівень процеси державотворення?

 

— На мою думку, на всіх відповідальних посадах у керівництві держави мають бути патріоти України. Поки державою не керуватимуть справжні патріоти, для яких держава, люди, територія України є домінуючими, а не бізнесові інтереси, доти не буде в нас державотворення.

 

— Як навчати патріотизму змалечку?

 

— Патріотизм починається з сім’ї, з моменту, коли дитина народжується та починає вимовляти перші слова. Малеча має бачити в родині патріотичне ставлення до Батьківщини, рідної мови, рідного міста, дому, довкілля.

 

Я вважаю, що за виховання патріотизму насамперед відповідають саме батьки.

 

— Чи варто повернути графу «національність» у паспорт тих, хто бажає?

 

— Так, на мою думку, цю графу треба повернути всім, а не лише тим, хто бажає. Я вважаю, людина не має приховувати свою національність, історичні корені, своїх родичів. Адже це повинно бути гордістю для неї. Звичайно, можуть бути й винятки, але вони мають бути поодинокі. Треба пишатися тим, що ми українці!

 

Розмовляв Володимир БОНДАРЕНКО, публіцист.

 

На знімку: Орест Фурдичко має звання «Людина обов’язку».